handy anzapfen anwendung apps to track iphone by number without permission snapchat emojis ändern hook up sites in Midstream South Africa free speed dating in Heidelberg South Africa online partnersuche gay Carouge Schweiz how to put a gps track on a cell LG V50 сайт знакомств tegos ru

Яка відповідальність хворих на туберкульоз, які не приймають ліки?

Регулярний та своєчасний прийом ліків є основою для лікування туберкульозу. Однак буває таке, що пацієнти із туберкульозом припиняють приймати протитуберкульозні препарати із різних причин. Які негативні правові наслідки можуть наставати у такому разі?

Консультує юрист проекту «100% життя та якісних послуг на Кіровоградщині» Арсен Арутюнян:

«Статтею 43 Основ законодавства про охорону здоров’я визначено загальне правило про те, що пацієнт має право відмовитись від медичного втручання. У такому випадку лікар має пояснити пацієнту наслідки цієї відмови. Бажано, щоб зазначена відмова була зафіксована у письмовому порядку.

Однак в тих же Основах (ст. 53) передбачено, що туберкульоз є соціально небезпечним захворюванням, і порядок здійснення госпіталізації та лікування таких хворих на туберкульоз, у тому числі в примусовому порядку, встановлюється законодавчими актами України. Так, примусові заходи щодо лікування туберкульозу  врегульовано у двох законах України:

  • глава 11 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України «Розгляд судом справ про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу»;
  • стаття 96 Кримінального кодексу України «Примусове лікування».

З наведеного випливає, що за відмову від лікування туберкульозу може настати відповідальність у вигляді примусових госпіталізації чи лікування. Додатковим обмеженням у рамках трудових відносин за порушення режиму лікування, включаючи несвоєчасну явку на прийом до лікаря, може бути втрата права на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності (ч. 2 ст. 23 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»).

Говорячи про заходи впливу на «порушників» режиму лікування туберкульозу, варто звернути увагу на документи міжнародних інституцій. Так, у Керівництві стосовно питань етики та профілактики Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) вказано, що примусова ізоляція (затримання) хворого на туберкульоз повинна розглядатися як крайній засіб. ВООЗ у своєму Керівництві наголошує, що примушування пацієнтів до лікування всупереч їх волі, призведе тільки до необхідності здійснити повторне порушення їх права на особисту недоторканність; з практичної точки зору, було б неможливо забезпечити ефективне лікування без взаємодії із пацієнтом.

Отже, більш ефективним засобом впливу на пацієнтів, які не мають прихильності до лікування туберкульозу, є мотивування таких хворих шляхом налагодження «тісної» комунікації.

Такий механізм мотивування вже успішно впроваджується українськими неурядовими організаціями, й зокрема БО «100 відсотків життя. Кропивницький». Соціальний працівник благодійної організації у співпраці із лікарем-фтизіатром та іншими фахівцями враховує індивідуальні потреби пацієнта й на основі цього надає соціально-психологічну підтримку, контролює регулярність прийому ліків хворим. Також для формування більш стійкої прихильності до лікування туберкульозу у хворого соціальний працівник здійснює видачу продуктових наборів, забезпечує юридичну й психологічну підтримку, консультує пацієнтів та їхніх близьких щодо профілактики туберкульозу, контролює проходження пацієнтом медичних обстежень. Головне під час цих процесів – налагодження тісної взаємодії між її учасниками: пацієнтом, лікарем, соціальним працівником»