Як морально підтримати хворих на туберкульоз в умовах карантину?

Хворі на туберкульоз, які проходять лікування стаціонарно, повертаються додому для продовження амбулаторного лікування. Такі хворі безпечні для суспільства, адже вони не виділяють паличку Коха. Проте наразі в умовах карантину у зв’язку з пандемією COVID-19 хворі на туберкульоз стикаються з осудом та нерозумінням, нібито вони несуть небезпеку, в тому числі, поширюють COVID-19.

 Як психологічно підтримати хворих? Чому така реакція – розповідає психолог проекту «100 відсотків життя та якісних послуг на Кіровоградщині» Василь Манзар.

 «Запорукою лікування туберкульозу є три фактори. Це - індивідуальна реакція, соціальна підтримка та довіра до свого лікаря.  У чому  суть реагування? Реагування залежить від усвідомлення наявності проблеми і пошуку ефективних моделей її вирішення.

Реакцію реагування умовно можна розділити на декілька видів. Реакція «емоційна» - така реакція, яка буде супроводжуватися страхом, гнівом чи сумом. Звісно ж, що переживати всі ці почуття нормально. Але без участі «раціонального» реагування, всі ці почуття затоплять хворого і він буде буквально тонути в них, уникаючи тієї реальності, з якою він зіткнувся. Дуже добре, щоб обидві ці частини - «емоційна» та «раціональна» взаємно впливали одна на іншу. Це подібно до того, як піклується дорослий за дитиною, щоб заспокоїти її від страху чи допомогти пережити гнів та сум. «Раціональна» реакція здебільшого пов’язана з володінням необхідною інформацією. Краще буде навіть назвати це – володіння інформацією, яка необхідна, щоб створювати фон підтримки і «емоційне» реагування могло б бути повністю виражене і визнане. За допомогою так званої «раціональної частини Я» ми здатні тестувати реальність. Особливо, це важливо в питаннях соціальної підтримки.

Турбота та підтримка важливі фактори до прихильності лікування туберкульозу. Людина може зустрітися з протилежністю підтримки у формі критики і відкидання. Підтримка на соціальному рівні буде виражена в першу чергу в психологічній і фізичній безпеці. Людина також може зустрітися з критикою всередині себе і самоосудом, тому важливим буде визнання поточного життєвого досвіду, тобто визнання ситуації такою, яка вона є. Для пацієнта так само буде важливо усвідомлювати, що він, як і раніше, має соціальну приналежність і не відкинутий. Це буде виражено в тому, що він, як і раніше може в соціальній взаємодії впливати на інших, залишаючись собою. Та довіра до лікаря - це дозвіл самому собі, що про мене може хтось попіклуватись, а я це можу прийняти без сорому, тому що отримувати допомогу – це нормально».