Вихованці дитячого будинку сімейного типу разом з батьками Оленою та Володимиром Цимбалюками евакуювалися з Запорізької області у листопаді 2025 року.
«Ми були за вісім кілометрів від зони бойових дій. Наша вулиця майже знищена… Коли вже посипалися уламки на наше подвір’я, ми почали збирати речі. Нас дуже багато – десять дітей і ми, батьки. Тому важко було знайти, куди саме їхати…, - згадує мама Олена Іванівна, додаючи, що тривалий час шукали житло, де можна було б усім розміститися.
Евакуювалися у с. Карлівка Кіровоградської області у двоповерховий будинок. Усім вдалося виїхати за кілька разів, забрати речі, предмети побуту. Не всі звісно, а ті, що необхідні на перший період.
«У будинку ніхто не проживав. Він не опалювався і було холодно. Ми всі похворіли по черзі по кілька разів. Намагалися топити дровами, але цього було замало. Світло вимикали, тому й обігрівачами не можливо було нагрітися. Поступово почали освоюватися, облаштовувати побут, виховувати дітей», - ділиться жінка.
Про дітей мама-вихователька може розповідати довго. У кожної дитини своя важка історія, як вона потрапила у дитячий будинок.
«У 2010 році ми взяли двох маленьких хлопчиків, які були сиротами. Потім була чорнява дівчинка, яку служба знайшла саму на вокзалі з Донецької області. Коли почався процес оформлення документів, виявилося, що в неї є брат в інтернаті, тому ми почали опікуватися і ним. Виховували, навчали, любили. Через шість років у Донецькій області почалася війна, з Горлівки вивезли дітей, яких ми прийняли у свій дитбудинок. Згодом ми приютили ще чотирьох дітей із Запорізької області. Зараз два хлопці здобувають вищу освіту, інші в школі навчаються, найменша – дошкільного віку. Про всіх турбуємося, оберігаємо, виховуємо в любові, повазі і дружбі», - розповідає Олена Іванівна.
Найбільше при розмові звучать слова: «Слава Богу, що живі». Тому про своє становище, яке нині, розповідають з вдячністю. Не нарікають на життя, але кажуть, що будуть вдячні за будь-яку підтримку.
Днями Олена Цимбалюк дізналася про гуманітарну допомогу від благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький» за підтримки Help. Вона звернулася за підтримкою. Соціальна працівниця Марина Данильченко передала сертифікати на кожного для придбання товарів.
«Для нас важлива підтримка. Щодня нам потрібно купити на всіх чотири хлібини. Діти потребують харчування. Тому ми одразу поїхали у супермаркет і взяли крупи та масло. У цей момент ми відчули, що поряд є розуміючі люди», - каже Олена Цимбалюк.
«Ми швидко та ефективно реагуємо на кризові потреби людей. Новоприбулі внутрішньо переміщені особи отримують від нас гуманітарну та правову допомогу. Ми хочемо, щоб люди відчули турботу і підтримку у цей важкий час», - розповідає соціальна працівниця Марина Данильченко.
Проєкт «Безпека, підтримка та захист людей у потребі» реалізується БО «Мережа 100 відсотків життя Рівне» та БО «100 відсотків життя. Кропивницький» за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та за координації Help – Hilfe zur Selbsthilfe та Програми локалізації HLP.